Сертифікат 50 грн бонусом при купівлі квітків на івенти МамаМожет
Подарунки від “Мама Может” – івент-агенства для молодих мам разом з дітками. Бронюйте квітки на події у Києві від нашого партнера!
Справжня подорож не в тому, щоб побачити нові пейзажі,
а в тому, щоб набути новий погляд на життя
Марсель Пруст
Так чи інакше, людина – соціальна. Непереборна потреба відповідати сучасним умовам, отримати схвалення, помножене на бажання подобатись, призводить до неминучого – ми губимо справжнього себе.
З дитинства нас вчили, що треба бути хорошими та розумними. Результат – конвеєрний процес по випуску зручних дітей. Нам ставили печатку «схвалено», якщо були гарні оцінки в школі, здобута вища освіта та швиденько налагоджене особисте життя. А чи по зову серця все це відбувалось, тоді не приймалося до уваги. Не виконав план – до тебе питання: «що з тобою не так?»
Тож тисячі з нас пристосувалися до умов соціуму, загартовуючи в собі лозунг «бути, як всі нормальні люди». Та настає момент, коли нестримне бажання зібрати власноруч пазл реальної картини власного внутрішнього світу перемагає і починаються перші спроби зрозуміти, коли і що пішло не так у стосунках із самим собою.
Раніше ми вже говорили, що людина є заручником внутрішніх переконань та програм підсвідомості. Як їх виявити? Найбільш результативний шлях, по-перше, прийняти хоча б можливість того, що мотиви нашої поведінки зумовлені не тільки нашими власними переконаннями. По-друге, шляхом ставлення до себе питань:
- Про що я думаю ось в цей конкретний момент?
- Як я зараз себе почуваю, що відчуває моє тіло?
- Як впливають мої думки на мій настрій?
- Що я дійсно люблю?
- Як я себе почуваю серед свого близького оточення?
- Що змушує мене радіти?
- З яких причин і як часто я засмучуюсь?
Проте, не так вже й просто відповісти на ці питання одразу. Особливо непросто звертати увагу на те, що ми думаємо кожного дня, адже на початку наш “сигнал” дещо збитий і треба зрозуміти, що “фонить”.
Більшість наших думок однакові
Кожного дня в голові людини – 75 тис. думок і 95% із них – однакові. Ще раз. Кожного дня ми думаємо купу однакових думок. Думка чіпляє емоцію, яка в свою чергу впливає на тіло. Якщо думка погана, то емоція – сумна, тіло – зажате. І навпаки. Думка – приємна, емоція – радісна, тіло – розслаблене.
А от які думки і чому вони є в нашій голові – це питання на мільйон. Зверніть увагу на свій процес мислення. Чому ви думаєте саме ці думки? Особливо варто звертати увагу на моменти, коли в ході розмови ви зненацька відчули смуток чи розчарування. Що було сказано? Про що ви в цей момент подумали? Саме там – ключ.
Наприклад, дівчина і хлопець. Він під час розмови згадав, що йому дуже подобається тип актриси Анджеліни Джолі. А вона – мила блондинка, скоріше Різ Уізерспун. І на підсвідомості сплило порівняння з нарочитою красою Джолі, її темним волоссям та загадковою посмішкою. І все, привіт, невпевненість у собі.
Підсвідоме порівняння себе з кимось, це незадоволення собою в першу чергу. Ось так все і відбувається. Але і варіант, коли дівчина не прийняла на свій рахунок коментар, теж дуже вірогідний. Все залежить від її глибинного ставлення до самої себе.
Чому виникає внутрішній конфлікт?
Для того, щоб побудувати із собою екологічні чесні стосунки, потрібен час, і в кожного – свій темп. Процес цей може бути легким, а може й болісним, особливо, якщо є внутрішній конфлікт.
Частіше за все він виявляється, коли ти не спроможний чітко озвучити власні бажання, тобі складно окреслити свої межі в стосунках з оточуючими, ти не відчуваєш свої власні потреби, не акцентуєш свою увагу на цінностях, що є важливими саме для тебе.
Нам доводили, що зі сторони видніше. Але зі сторони на тебе частіше за все дивляться очі критика. А ти на самого себе можеш споглядати тільки із середини.
Потрапляючи в пастку прагнення подобатись оточуючим, ми собі ніяк не допомагаємо. Коли ти йдеш стежкою чужих очікувань, то стаєш зручним. При цьому дуже просто стати залежним від думки інших, адже в пріоритеті завжди не свої потреби.
Ти завжди обираєш чиюсь сторону, а не свою власну. Знаходишся в постійному очікуванні вдячності та прагнеш, щоб хтось поставився до тебе так само, адже ти такий «добрий» до всіх. Робити щось спеціально, щоб нас любили, і при цьому очікувати на таке саме ставлення – втратити себе навіки.
Екологічні стосунки із самим собою так само важливі, як і чесність у стосунках з оточуючими. Тут варто сказати, що більшість із нас просто закриває очі на важливі особисті питання, залишаючи їх повсякчас на потім. Це і про погане самопочуття та відкладання походу до лікаря. Це і про роботу, яка не подобається і де тобі не комфортно.
І про стосунки, в яких ти не відчуваєш себе наповненим та щасливим. Ну і питання щастя взагалі тут виходить на перший план, адже ми завжди говоримо, що будемо щасливі, коли… Коли схуднемо, створимо сім’ю, досягнемо успіху в роботі, вивчимо англійську тощо. Парадокс, але ми віримо, що всі ці речі приведуть нас до щастя. А насправді, саме щастя приведе нас до усіх цих благ.
Щастя – це вдячність за те, що ми вже маємо
Щасливою людина може бути тут і зараз без усіх цих умов. Щастя – це вдячність за те, що маємо сьогодні. Це фокус нашої уваги на приємних моментах, а не зосередження на невдачах. Щастя не потребує причини, його просто треба віднайти всередині.
Це історія про позитивне мислення, яке ми тренуємо, як м’язи. Для цього потрібен час і щире бажання, зосередження на своїх думках, а отже, і діях. Позитивне мислення – це не ширма з пофігізму та рожевих окулярів, це вибір, довга дорога до змін, що відкриють нові розуміння та зміст.
Бути позитивно налаштованою людиною – це не генетична лотерея, мовляв, ти або таким народився, або ні. Це наш власний вибір.
Так само, як ми залишаємо право вибору за людиною, чи вподобає вона нас, чи ні. Важливо не підлаштовувати себе під когось, а дотримуватись меж і своїх, і чужих. Добре, коли можемо їх розпізнати та не лізти нахрапом зі своїм добром без запрошення на чужу територію комфорту.
Не потрібно намагатися змінювати людей, краще відфільтрувати та змінити своє найближче оточення. Прощатися з токсичними людьми так само важливо, як і не обирати для себе почуття ненависті та злоби. Ці почуття, як отрута, що не зачіпає об’єктів нашого негативу, але отруює тих, хто її відчуває. І якщо ми не можемо відпустити образу, вона роз’їдає нас із середини, міцно тримаючи за живе.
Питання «хто я є, яким я обираю бути» – це не про цілі та плани майбутнього. Це про нашу істинну сутність.
Комментарі