Більшість надбань, що не пов’язані з природними явищами, діло рук людей. В залежності від індивідуальних особливостей кожної окремої особистості світ повниться винаходами, творчими надбаннями, розвитком соціальних процесів, вдосконаленням економічної складової тощо. А основне джерело всіх еволюційних змін – людина. Кожна – особлива завдяки своїм унікальним рисам, якостям, знанням, вмінням. Кожна людина, що за роки становлення своєї особистості росте й розвивається, вдосконалює та відточує свій талант, який в різному ступені впливає на інших та змінює світ.

Експерти та лідери думок

Найближчі події

Переглянути ще Переглянути ще

Релакс та самопізнання

Результати нашого життя – це серія виборів, які ми робимо щодня. Кожного дня ми вирішуємо лягти раніше чи подивитися ще +1 серію серіалу. Зробити зарядку чи полежати додаткові хвилини у ліжку. Почитати книгу чи скролити стрічку Інстаграм. Те, що ми маємо в житті в результаті цих виборів, і є результати наших рішень. Найцікавіше, що більшість із нас упевнена, що ці рішення ми приймаємо свідомо. Проте, існує простий тест, щоб перевірити, а чи дійсно це так: дайте відповідь на просте питання «чи все в моєму житті мене влаштовує?»

Самопізнання – процес вивчення людиною своїх особистісних якостей, почуттів, мотивів поведінки, осмислення самого себе. Він починається з народження, коли дитя, прив’язане до матері, з часом починає відокремлюватись, пізнаючи світ і отримуючи власний досвід.

«Хто я?» – відповідь на питання кожна людина намагається знайти протягом усього життя. Процес самоосмислення, свідоме чи підсвідоме, стає основним фактором, що впливає на формування самооцінки.

Пізнання себе – початок саморозвитку

Протягом дорослішання, в процесі становлення особистості та соціалізації людина вивчає свою індивідуальність, виокремлюючи себе із оточуючого світу за рахунок ідентифікації своїх умінь, уподобань, бажань, намагаючись зрозуміти свій набір якостей, як особистість. Самопізнання являє собою важливу складову загального процесу саморозвитку, пов’язане із самовдосконаленням та самоідентифікацією.

Усвідомлення власного Я веде до підвищення самооцінки та зростання якості й повноти життя. Щоб пізнати себе – потрібен релакс, відновлення. Коли людина дозволяє собі свідомо відпочинок, вона може почути дійсні потреби й бажання. Коли людина усвідомлює зміст своїх якостей, сильні й слабкі сторони, розуміє та задовольняє свої потреби, то стає цікавою оточуючим.

Методи самопізнання

Пізнати себе можливо за допомогою дій. Найбільш дієві способи – самоспостереження та самоаналіз в поєднанні з психологічною роботою. Самоспостереження та самоаналіз – це просте вивчення своєї поведінки та способу життя, внутрішнього світу з наступним аналізом та підтвердженням. Самоаналіз потрібен, щоб підтвердити свою гіпотезу. Наприклад, людина зробила висновок на основі власних спостережень, що вона імпульсивна. Щоб підтвердити свою гіпотезу, потрібно проаналізувати та виокремити в своїй поведінці ознаки, що це підтверджують:

  •     Чи дійсно я приймаю рішення без попереднього зважування?
  •     Чи відповідаю я одразу, не дослухавши питання?
  •     Чи дійсно я багато говорю, не звертаючи увагу на реакцію оточуючих?
  •   Чи можу я прислуховуватись до сторонніх розмов і встрявати в них з порадами?

Далі йде психологічна робота, яка дає змогу розібратися з причинами такої поведінки. Вивчення психологічного портрету свого внутрішнього сенсу – своєї душі – відбувається за допомогою спеціалізованої літератури, роботи з психологом і психотерапевтом та/або відвідування груп соціально-психологічного тренінгу. Це дозволить вивчити типу характеру та більш ретельно зрозуміти причини свого світосприйняття. Одним із результатів самопізнання стає визначення рівня власної самооцінки і робота над її типом.

Типи самооцінки та її вплив на розвиток особистості

Найважливіші види самооцінки – адекватна чи неадекватна. Це основа, що визначає, наскільки тверезо та вірно людина здатна оцінити свої сили, вчинки та якості.

Неадекватна самооцінка підрозділяється на завищену та занижену. Можливість надати собі зайву значущість або, навпаки, незначність власним чеснотам та недолікам. Такі крайні типи самооцінки рідко сприяють продуктивному розвитку людини. Низка блокує рішучість дій, а завищена – переконує, що все і так прекрасно, робити щось немає потреби.

  • Люди із завищеною самооцінкою схильні переоцінювати власний потенціал, нерідко впевнені, що їх недооцінюють. Як результат, ставляться до інших з пихою та зарозуміло.
  • Люди із заниженою самооцінкою показують зайву невпевненість у собі, сором’язливі, боязкі, зі страхом висловлювати власні судження. Нерідко відчувають сором і вину, причому безпідставно. Ці люди вельми легко засвоюють чужі судження та переконання, приймаючи їх в подальшому за власні.

Стабільна та нестабільна самооцінка – визначається тим, чи залежить вона від настрою чи успішності в тій чи іншій ситуації або в різні періоди життя.

Загальна, конкретно-ситуативна самооцінка – базується на власному сприйняття крізь призму певної області. Наприклад, людина може оцінювати себе виключно за фізичними чи розумовими даними або тільки в конкретній сфері: бізнес, сім’я, особисте життя.

Самооцінка, як результат самопізнання через систему цінностей

Самооцінка формується, як наслідок думок і знань про себе. Образ, створений в нашій голові. Проте, це образ залежить не тільки від нашого самосприйняття, а й від: виховання, моделі поведінки батьків та родичів, сили волі, упереджень, перемог та невдач, оцінки своїх вад і переваг. Що залежить від самооцінки, так це та відправна точка, з якої людина стає на шлях досягнення своїх цілей. Саме через самооцінку визначається система цінностей людини. Вона є запорукою того, чи можемо ми бачити та використовувати можливості та йти до своїх цілей, чи будемо ми почувати себе гармонійно в соціумі.

Основні функції самооцінки:

  • Регуляція: відповідає за прийняття рішень особистісної направленості
  • Розвиток: механізм запуску, який направляє людину до особистісного розвитку
  • Захист: функція збереження людини від всіляких загроз, що грає важливу роль у створенні рівня самооцінювання – адекватного чи ні.

Найбільш важливим періодом зародження та становлення самооцінки є раннє дитинство, адже саме тоді особистість набуває фундаментальних знань, суджень про самого себе, світ та інших людей. Напряму залежить від батьків, їх світогляду, освіти, грамотності поведінки відносно самої дитини, від ступеня прийняття її ними. Дитина підсвідомо порівнює свою поведінку зі значущими дорослими, наслідує їх для того, щоб отримати схвалення.  Ті навіювання і приписи, що даються батьками, дитина засвоює беззаперечно.