Сертифікат 50 грн бонусом при купівлі квітків на івенти МамаМожет
Подарунки від “Мама Может” – івент-агенства для молодих мам разом з дітками. Бронюйте квітки на події у Києві від нашого партнера!
Українська культура, невід’ємною часткою якої є застілля з ситою, смачною їжею, формувалася віками під впливом інших цивілізацій. У кожному регіоні створювались свої традиції, уподобання, назви, що й стали основою культурного спадку.
Міста походять від великих сіл, з часом модернізуючись все більше, але утримуючи національну складову лейтмотивом розвитку. І якщо останні десять років у великих містах мала місце тенденція впливу європейської сучасної культури на нішу гастрономії, то сьогодні все частіше заклади вищої категорії запроваджують в меню все більше національних корінних страв, додаючи сучасної інтерпретації.
Жити у великому місті – мати однозначно більше вибору, можливостей та інформації навколо. Коли ти маєш змогу замовити їжу та отримати її ще гарячою, то витрачати час на приготування хочеться все менше.
Відвідування ресторацій – частина звичного дозвілля. Чи в багатьох сімей, що живуть, скажімо, в столиці, залишились сімейні рецепти в потертих зошитах, які передавалися від прабабусі новим поколінням? Чи готують господині смаколики на свята, традиційні для нашого народу з давніх-давен?
Гастрономічний розвиток: сучасні тенденції великих міст України
У містах фуд-культура розвивається швидко. Сьогодні у кожному куточку великих міст запозичені традиції, зібрані по всьому світі. У Києві представлена кухня більшості народів світу: від Балі боулів до смаженої саранчі в «Китайському привіті». Прогулянка по столичним рестораціям – це гастрономічні екскурсії по Грузії, Італії, Індії, Турції. Американська любов – дегустація бургерів. Надто популярна тема, що, навіть, трішки втомила.
Міста прагнуть бути сучасними та йти в ногу з часом. Коли є можливість пробувати нове, експериментувати, люди зазвичай згодні це робити. Ціна перестає буде основним фактором, долучається жага до вражень.
Їжа завжди була і залишається одним з найбільш емоційних видів дозвілля, що залишає смак задоволення від ситості та атмосфери.
Міста все більше пропонують нам готову їжу: вельми широкий вибір кулінарії, заморозки, напівфабрикатів. Ще одна характерна риса міської культури їжі – великий вибір серед гастрономічної пропозиції. Маємо змогу обирати між різновидами м’ясних виробів, риби, субпродуктів тощо. Все, що представлено в місті – результат експорту та розвитку національного сільського господарства країни.
Особливості розвитку сільських територій та властива їм культура споживання
По всій країні села дуже різні. Чим глибше від міста – тим більш автентична місцевість, самі мешканці та традиції вжитку. Селяни споконвіку готували обід з того, що самі виробляли. Сезонність для жителів сільської місцевості має велике значення, адже визначає основний вид діяльності.
У селах жителі не купують овочі та фрукти, як це роблять жителі міста, а збирають їх на власному городі. Ще й досі більшість із них мають великі господарства, тому мають можливість споживати домашню сметану, сир, масло, молоко, ковбасу, свіже м’ясо птиці чи свині.
Сільська їжа більш поживна. Але те, що вона жирна й важка – упередження. Культура сільської їжі має глибоку історичну спадщину. Іноді, щоб вижити, люди вигадували собі страви з того, що було в домі. Не кожна родина мала свою корову, козу чи іншу худобу, виживали, як була змога. Тож, далеко не завжди у селах й нині готують м’ясні наваристі борщі та запікають смаженину. Пісний борщ для них так само варіант, як і той, що приготований тільки на буряковому квасі.
Від села до міста: історичне становлення культури харчування
У кожному регіоні України є щось смачне, відмінне в традиції гастрономії та кулінарії. Причиною є вплив сусідських територій, де на кордонах завжди відбувається змішування культури. Урізноманітнюється харчовий ланцюг: спочатку до вжитку проникають деякі продукти, що характерні для сусідів по території, потім з їх урахуванням змінюється рецептура сталих страв або з’являються нові рецепти.
В кожній місцевості виникають свої характерні особливості: використовуються спеціальні спеції чи змінюється спосіб приготування. Саме такий вплив мали вірменські, румунські та польські традиції на становлення галицької кухні.
Якщо в традиційних селах у глибинках місцевості й сьогодні в більшості сімей є піч, яка функціонує, то в селах, що ближчі до міст, все частіше з’являються електричні плити, як запит на модернізацію. Тож, спосіб приготування традиційних страв починає змінюватись, смак стає інакшим, консистенція тощо. До міста скоріш за все дійде видозмінений рецепт з урахуванням сучасних особливостей вжитку.
Культурна спадщина: на столі в міщан та селян
У містах автентика національних страв поступово нищилась. Апогеєм стали часи СРСР, коли кухня і в шкільній їдальні, і в кафетеріях була однакова. Прийдешні 90-ті внесли поступовий наплив експортованих товарів, коли чіпси, «Мівіна» та крабові палички сприймались не просто, як шедевр сам по собі, а й ставали інгредієнтами для інших страв.
Сьогодні на свята в сім’ях міських жителів будуть стояти скоріше салати з майонезом часів Радянського союзу, ніж традиційні українські крученики, запечена качка та домашні ковбаски. А в будні з морозилки завжди можна дістати пачку пельменів чи вареників, приготованих на заводі національного виробника.
Селяни шанують традиційну кулінарну спадщину. Господині у селі готують вареники, пельмені, ковбасу, паски, локшину власноруч. В селі зазвичай вживають каші, особливо ходовими є пшоно і пшениця. Доречі, пшоно є інгредієнтом безлічі національних страв: качана каша з пшона з яйцями на бульйоні, гартаначка, засипана капуста з пшоном та ін. На свята готують щедро, а на масштабні застілля ще й досі в деяких селах прийнято готувати великими порціями та ставили їх у великих мисках посеред святкового столу.
Автентика у назвах страв сільських регіонів країни
Національні страви сільської місцевості відрізняються не тільки рецептурою й подачею, а ще й назвами, що нерідко позначені міськими діалектами. Тож, у селах Вінниччини часто лунає: «розкладіть ноги», що означає пора викласти на стіл холодець. Ноги – саме так називають холодець у селах на півдні регіону.
В озерах Погребищенського району повно річкових мідій, але серед місцевих жителів частіше можна почути «поцьки». У селі Хоменки Шаргородського району до столу подають «губи», так зветься страва зі смажених печериць, що подається з часником та кропом до молодої картоплі. Подекуди, почувши місцеві назви страв, можна не тільки здивуватися, а ще й зашарітися. От, наприклад, в селі Жданівка Хмельницької області на святковому столі обов’язково буде страва під назвою крученики-пісюнчики. Готуються зі свинячої вирізки, начиняються печінкою чи смаженими грибами з цибулею.
Міські жителі, що проводили літні канікули в селах, ще пам’ятають смаки страв, давно забутих на сучасних кухнях мешканців багатоповерхівок. Але ж спогади й народжуються завдяки смакам дитинства.
Справжня домашня печеня, ковбаска чи смажені бички, вареники викликають в українця приємні передчуття смаку рідної культури. Тож, наситившись східною чи європейською, наразі модною їжею, завжди хочеться борщу з пампушками.
Комментарі